Книга А. Новака з амбіційною назвою «Як підняти українську економіку», звісно, викликає миттєвий інтерес, тому що здається, що могло б йтися про нову хвилю в українському економічному мисленні. Однак, під час першого перегляду списку літератури читач не зможе приховати свого здивування: використана література була опублікована переважно у дев’яностих роках минулого століття – далеко не винятком є назви, датовані 1991, 1992 рр., серединою дев’яностих років. Найбільш ймовірно, що автор використав свої попередні, старіші роботи, хоча сміливо названа книга - 2006 року видання. Та це ще б нічого не означало, якби, крім іншого, це не були публікації практично лише вітчизняних авторів ( не зважаючи на книги старенького Шумпетера, чи Гейне - звісно, видатний, але все-таки це лише підручник). Центр тяжіння економічного дослідження є десь зовсім в іншому місці. Принаймні, так здається, коли ми переглянемо список лауреатів Нобелівської премії за внесок у економіку.
Першою умовою, за автором, для відродження української економіки є економічна безпека країни. На тисяча п’ятдесят одній сторінці Економіки Самюелсона і Нордгауса чи, наприклад, у Словнику сучасної економіки МакМіллана термін «економічна безпека» взагалі не зустрічається. Що, звичайно, не є випадковістю. Тобто, економіка вирішує проблему «оптимального розміщення рідкісних джерел із альтернативним використанням» – або ж проблему вирішення ситуації, коли джерела рідкісні, тому що їх кількість є обмеженою. Тому їх вартість виражається грошима, і більш того, у них має бути різне альтернативне використання. Будь-яка «економічна безпека» тут не має жодного сенсу. Економічно безпечною може бути лише самодостатня економіка. Економічно безпечними є, очевидно, ескімоси, такими мали бути поодинокі комуни Китаю за часів Великого керманича, чи стародавні міста зі своїми околицями. Завжди ці «безпечні» області були стагнаційними, неефективними, бідними та примітивними. Сам термін, швидше за все, виник десь на початковому етапі радянської Росії, яка хотіла бути економічно безпечною або ж незалежною – і такою вона більш-менш була. Однак, населення за це розплачувалось самими злиднями.
Отже, книга «Як підняти українську економіку» виходить за межі звичного економічного мислення, і, таким чином, вона навряд чи може бути рецептом її сучасного розвитку. Можливо, перш за все, необхідно модернізувати українське економічне мислення. Шкода, що цього не робить молода генерація, без сумніву, дуже амбіційних економістів.
Після видання книги з’явилося декілька відгуків на неї (наприклад, http://h.ua/story/50305/, http://www.2000.net.ua/print?a=%2Fpaper%2F60641). Тому автор цієї рецензії приділив увагу лише тим аспектам, які раніш не обговорювались.
