ISSUE 1-2017
INTERACTIVE BIBLIOGRAPHY


Disclaimer: The views and opinions expressed in the articles and/or discussions are those of the respective authors and do not necessarily reflect the official views or positions of the publisher.

TOPlist
RUSSIA AND BIBLIOGRAPHY
Російське питання для української політичної еліти
By Oleksandr Dergachev | Senior Fellow, Institute of Political and Ethnic Studies Ivana Kurasa,National Academy of Science of Ukraine, Ukraine | Issue 1, 2017

     Багатоплановий вплив Росії на внутрішні процеси в Україні є очевидним. Донедавна він був менш помітним і навіть видавався органічним, адже Україна копіювала російську модель суспільно-політичного розвитку, а її керівництво у всіх принципових питаннях йшло у фарватері курсу Кремля. Помаранчева революція, зміни у владі і подальші події дали імпульс пошуку Україною власного шляху розвитку, у тому числі з урахуванням європейського досвіду. За цих умов вплив російського чинника стає більш суперечливим, а сам він перетворюється на інструмент внутрішньої політичної та ідейної боротьби. Сьогодні він ґрунтується вже не стільки на історичній, культурній, мовній і ментально-психологічній близькості, про яку так багато говорять, скільки на пов’язаності інтересів частини політичної та бізнесової еліти, що переважно знаходиться поза увагою. Він багато в чому формує двосторонні відносини, які, таким чином, вбирають у себе багато родових ознак і образ дій цих привілейованих прошарків. Таким чином, чинник Росії для України, надзвичайно значимий через об’єктивні причини, ще більше посилюється штучно. Він не обмежується інтересами та діями самої Росії, а доповнюється «прикладом Росії», використанням її як опори певними політичними силами в Україні та «ілюзією Росії» як останньою надією знайти просте та швидке розв’язання повсякденних проблем в уявленнях частини українських громадян.
     Україна має надзвичайно складні проблеми як з артикуляцією, так і з проведенням послідовної цілісної креативної політики щодо Росії. Національні інтереси на міжнародній арені залишаються не до кінця сформованими. Дискусія щодо їх змісту триває, при чому амплітуда позицій окремих груп еліти та громадських спільнот є надто широкою. В Інтересах стосовно Росії це виявляється найбільшою мірою. Україна власне все ще не готова весті класичну зовнішню політику, їй доводиться формувати свою окремішність, державну індивідуальність та самодостатність, шукати на міжнародній арені можливостей утвердження в якості самостійного актора. Росія і Захід за сучасний українських реалій не стільки партнери, скільки орієнтири і відображення умов цивілізаційного і геополітичного позиціювання. Але якщо стосовно Заходу на порядку денному стоїть розбудова відносин на достатньо чітко сформульованих ціннісних засадах, то і випадку Росії, йдеться про більш глибокі і багатоманітні процеси. Російський чинник все ще суттєво впливає на становлення української державності і на сам зміст українських національних інтересів.
     Формуванню консенсусу щодо зовнішньополітичних пріоритетів і формуванню загальноприйнятої позиції щодо Росії заважають не тільки розбіжності у суспільних настроях мешканців різних регіонів та етнокультурних спільнот, а й інтереси окремих політичних сил. У ставленні до Росії особливо наочно виявляються особливості української еліти, певна частина якої реально не орієнтована на повноцінну українську державність.
     Найбільш відверто проросійська політика зафіксована у документах та в пропагандистській діяльності Прогресивної Соціалістичної партії України очолюваної Наталією Вітренко. Під час виборів до Верховної Ради у березні 2006 р. Блок Вітренко «Народна опозиція», який мав підтримку 2,93% виборців продовжував лінію минулих років ортодоксально лівої ПСПУ і декларував такі знакові цілі, як «Союз з Росією і Білорусією», «захист східнослов’янської цивілізації і канонічного Православ’я»1. Ця політична сила і раніше не була здатна претендувати на самостійну роль, проте її завдана активність в окремих зовнішньополітичних питаннях заслуговує на увагу. Після завершення кучмівського періоду і реструктуризації політичних сил вона перетворилася на інструмент російської політики. Фінансова, організаційна та інформаційна допомога Москви остаточно перетворила цю партію на неукраїнський політичний проект. Програма ПСПУ 2007 р. виразно спрямована проти становлення самодостатньої суверенної української держави. Характерно, що серед трьох гасел, що складають назву програми два стосуються геополітичного вибору: «Міждержавний Союз Україна – Білорусь – Росія. Не допустити НАТОвської окупації!». В програмі стверджується, що 17 років незалежності відбувалося «руйнування братньої єдності України, Білорусії, Росії», що «Помаранчеві на чолі із президентом Ющенко, продовжуючи рухівський курс реформ і русофобську політику, проти волі нашого народу, втягують Україну до НАТО, ВТО, Євросоюзу. Це шлях зради національних інтересів…»2.
     У «позитивній» частині програми стверджується, що потенціал України «можна використати тільки в умовах її входження до Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном. …Вищим ступенем інтеграції наших країн є створення нового міждержавного союзу Україна – Білорусь – Росія». В уявлені ПСПУ має бути створений союзний бюджет, система колективної безпеки, яка «стане надійним гарантом суверенітету наших країн. Її важливим елементом буде базування Чорноморського флоту РФ в Криму. …Ми захищаємо східнослов’янську цивілізацію і канонічне Православ’я»3. На цьому етапі вітренківці почали критикувати Загалом, радикалізація програми не є значною. Але позиціонування партії змінилося. Критикуючи не тільки КПУ та СПУ, а й Партію регіонів за підтримку «президентського курсу», Наталя Вітренко фактично перекреслила перспективу входження у владу. Нездійсненність реінтеграційного сценарію, до якого вона закликає так само підводить до висновку, що реальна роль ПСПУ має оцінюватися як маніпулятивна, така що спрямована на перешкоджання консолідації країни і ускладнення діяльності нової влади. Водночас, одіозність партії та її лідера сягнула такого рівня, що це накладає обмеження як на можливість її використання Росією, так і на блокування з нею.
     У дещо стриманіших формах подібну політику здійснює й Комуністична партія України. Партія виявляється нездатною поєднати свої ідеологічні постулати з патріотизмом, як це зробила Компартія Російської Федерації. У Програмі КПУ в якості мети зазначено «відродження на новій основі союзу рівноправних братніх народів як добровільне об’єднання суверенних соціалістичних держав, входження до якого відповідає найвищим інтересам народу України», …«входження до системи колективної безпеки країн Співдружності Незалежних Держав»4. КПУ послідовно дотримується антизахідної і проросійської політики, хоча, на фоні ПСПУ, демонструє деяку стриманість. Її лідер Петро Симоненко у свої президентській передвиборчій програмі 1999 р. крім фірмових гасел, «Україна залишиться позаблоковою миролюбною державою, не буде членом НАТО, буде підтримувати і розвивати європейські і світові ініціативи, спрямовані на недопущення формування однополюсного світ, …створення Союзу суверенних держав братніх народів, динамічний розвиток відносин із Росією, Білорусією, визнання їх стратегічними союзниками, створення єдиного економічного простору», він висловив прагнення «до вступу в усі світові й європейські об’єднання, якщо це сприятиме підвищенню авторитету держави, зміцненню її економічного потенціалу»5.
     Вже у 2004 р. в подібні програмі він закликав встановити  державну монополію на зовнішню торгівлю, «нейтралітет України із захистом своїх зовнішніх інтересів, співробітництво з міжнародними союзами і об’єднаннями держав з метою розвитку взаємовигідних відносин; налагодження довгострокових торгівельних зв’язків з Росією, Білоруссю, Молдовою та іншими країнами СНД, забезпеченні повномасштабного функціонування угод в рамках Єдиного Економічного Простору, подальше поглиблення взаємовигідної інтеграції; збереження позаблокового статусу України, неприпустимість вступу її до НАТО»6.
     Саме зовнішньополітичні гасла КПУ реально зближують її з Партії регіонів. Власні ресурси впливу на зовнішню політику України та розгортання власної міжнародної активності у комуністів практично відсутні. Їх участь в Союзі комуністичних партій пострадянських країн (СКП-КПСС) безумовно підтверджують та дещо деталізують їх геостратегічні погляди, протидія імперіалізму, боротьба з антикомунізмом, сподівання на відновлення пролетарського руху на теренах колишнього СРСР. З огляду на українські реалії, розрахунки не є не тільки реалістичними, а й адекватними. Якщо ж серйозно ставитися до такого підходу, що антикомунізм та буржуазний націоналізм «тісно пов’язані з русофобією, головною метою якої є руйнація російської держави»7, то це взагалі веде до участі в грі, яка не має жодного стосунку до національних інтересів власної держави, як і до реальної політики.
     КПУ фактично апелює до абстрактної Росії, сторониться взаємодії з Кремлем. Водночас, партія виявляється нездатною поєднати свої ідеологічні постулати з патріотизмом, як це зробила Компартія Російської Федерації. На етапі відносно розвиненої багатопартійності у 1998 р. КПУ утримувала високий рівень популярності закликаючи повернути «Трудящим – радянську владу! Суспільству – соціалізм! Україні добровільний союз рівноправних Братніх народі!». Тодішня передвиборна програма передбачала створення нової добровільної спільності, Союзу рівноправних братніх народів, захист вітчизняного виробника «від закордонних інтервентів»8. За чотири роки в подібній програмі комуністи констатували згубність «нав’язаного Заходом політичного курсу, який проводить нинішній правлячий режим» …зростання загрози «встановлення авторитарної диктатури, втрати Україною незалежності», обіцяли «процвітання України в рівноправному союзі братерських народів суверенних держав». Висувалися завдання: - «підпорядкування зовнішньої політики національним інтересам України, розширення співробітництва з країнами СНД, найближчими сусідами, іншими державами світу. Росія і Білорусія – наші економічні партнери, політичні союзники і історичні побратими. В союзі з ними має бути і Україна; - позбавимося диктату і «послуг» американської адміністрації, Міжнародного валютного фонду, інших фінансово-політичних спрутів»9.
     Ще раз зазначимо, що зміст програм такої опозиційної сили не може розглядатися як чинник формування реального політичного курсу. Позитивна складова тут є не тільки несистемною, але й абсолютно недостатньою. І справа не тільки в цілеспрямованості на досить специфічний електорат, а в неготовності критично осмислювати нові геополітичні реалії і концентруватися на проблемах власної держави. У власній практичній діяльності, демонструючи принципове антизахідництво, комуністи виявляли не одностайність щодо форм реінтеграції пострадянського простору. При цьому, ті, хто закликав до скасування Біловезької угоди і перезаснування СРСР були у меншості. 
     У проекті Конституції, підготовленому українськими комуністами пропонується проголосити, що Україна «є постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках»10. Слід взяти до уваги спільні чи паралельні дії представників КПУ та Партії регіонів, спрямовані на законодавче закріплення нейтрального статусу і створення правових перешкод на шляху євроатлантичної інтеграції. Ідея нейтралітету України, а фактично консервація її геополітичної невизначеності, дедалі більше перетворюється на проект, на який може бути спрямована взаємодія Росії та проросійських сил в нашій державі. Але сьогодні це скоріше виглядає як програма мінімум. Самі комуністи на практиці активно виявляють послідовне антизахідництво і всіляко домагаються залишити країну у євразійській напівізольованості.
     Зокрема це виявилося в ініціативі народного депутата, першого секретаря кримського республіканського комітету КПУ Леоніда Грача щодо збору підписів проти виведення Чорноморського флоту РФ із Севастополя. Його позиція полягає в тому, що якщо влада України доб’ється перебазування ЧФ у Новоросійськ, «це стане зрадою нас, слов'ян, здачею східнослов'янських, християнських позицій на користь далекої нашому духу ворожої євроатлантичної цивілізації»11. В період, коли у відносинах України з НАТО та ЄС наближається момент можливого переходу до глибших форм співпраці, реальної геополітичної взаємодії, боротьба за суспільну підтримку стає особливо гострою. Отже вирішальною буде позиція і рівень популярності провідних політичних сил. 
     Ключовою, для з’ясування балансу сил при утвердженні та реалізації геополітичних пріоритетів країни найближчим часом буде курс Партії регіонів (ПР). Партія спричиняє найбільш суперечливий вплив на зовнішньополітичний курс України. Має місце водночас і пристосування до діяльності на державному рівні і внутрішня еволюція цієї молодої політичної сили. ПР претендує на те, щоб стати єдиним представником інтересів посткомуністичної української еліти. Вона має в собі риси спадкоємця кучмівського режиму, але демонструє й розуміння необхідності рухатися вперед. У Програмі Партії регіонів, затвердженій у квітні 2005 р. зазначається, що «Домінантою української зовнішньої політики має стати зміцнення та розгортання європейського потенціалу країни, інтенсифікація процесів євроінтеграції. При цьому історична та культурна близькість України та Росії обумовлюють роль нашої держави як найближчого стратегічного партнера Російської Федерації на заході, зацікавленого у спільному входженні наших країн до сучасного європейського економічного та культурного простору.» 
     Для Партії регіонів, до літа 2006 р. зовнішньополітична проблематика переважно існувала у внутрішньополітичному вимірі. Віктор Янукович та його команда активно розігрували російську карту, при цьому звинувачуючи Віктора Ющенка в надмірному зближені з Заходом і виконанні вказівок з Вашингтону. Сам Янукович тримав певну дистанцію від брутальних антизахідницьких пропагандистських прийомів, але все рівно, як голова уряду змушений приділяти значну увагу виправленню свого іміджу і налагоджувати персональні контакти на західному векторі.
     Його курс характеризується прагматизмом, переважною увагою до економічної складової співпраці. Слід визнати, що може бути більш адекватним реаліям, ніж максималізм і деякий романтизм підходів, сформованих під час помаранчевої революції. Водночас, за його керівництва спостерігається зниження уваги виконавчої влади до політичних і правових реформ, які стали складовою відносин України з ЄС та НАТО. Партія регіонів та особливо її ліві партнери по антикризовій коаліції відверто виступають за перегляд засадничих державних документів, в яких зафіксовані зовнішньополітичні пріоритети країни. Це може повернути Україну до стану геополітичної невизначеності і значно зашкодити її партнерському потенціалу.
     Особливо складним для команди Віктора Януковича є питання захисту національних інтересів у відносинах з Росією. З одного боку тут існує перспектива часткового відтворення схем політичної та бізнесової взаємодії кумівського ґатунку. З іншого, – вже не варто розраховувати на те, що політичні опоненти дозволять довільно інтерпретувати потреби держави та використовувати політико-економічний бартер. Не випадково, що саме в цій команді Москва шукає представників своїх інтересів і передовсім через неї розраховує нарощувати свій вплив на Україну. Водночас, політичний розвиток країни наполегливо вимагає реального патріотизму і міцнішого суверенітету.
     На виборах 2002 р. Блок «За єдину Україну» до якого входила Парті регіонів, обіцяв «сприяти комплексній євроінтеграції України, зміцненню зв’язків з країнами СНД». Одним з гасел компанії було «Єдина Україна – в Єдину Європу!». Далі було заявлено: «Україна – європейська країна за геополітичним розташуванням і культурними традиціями. Її майбутнє нерозривно пов’язано з Європою. Потенціал українського народу може розкритися тільки через творче освоєння цінностей європейської культури і світової цивілізації. Ми бачимо Україну центром регіональної економічної інтеграції. Наш блок виступає за гармонізацію зовнішньої політики України, за наповнення новим змістом стосунків з Росією та країнами СНД, нарощування української зовнішньополітичної, економічної та гуманітарної присутності в Європі і світі. Ми за участь України в міжнародній коаліції боротьби з тероризмом, формування міжнародної системи захисту демократичних цінностей, активне протистояння екстремізму та нетерпимості»12. Ця програма, у відповідності до назви блоку, мала деталізовану консолідуючу складову, але при цьому, у зовнішньополітичній сфері утверджувала пріоритет європейського вибору. Отже це була варіація президентської програми Леоніда Кучми і розрахована під нього. Суспільно-політична ситуація тоді ще була досить комфортною для партії влади, але при цьому вона вперше готувалася відбивати атаку з боку демократичної опозиції, яка закликала до активізації євроінтеграційних зусиль.  
     В програмі кандидата на посаду президента Віктора Януковича у 2004 р. так само містилися багатовекторні орієнтири: «участь України у світових та регіональних інтеграційних процесах, євроінтеграційний поступ, співробітництво з Російською Федерацією та іншими державами, які є нашими традиційними партнерами, будуть поглиблені, підпорядковані національним інтересам, зміцненню нашої держави»13. Надалі розвиваючи такий підхід, Партія регіонів демонструє готовність відійти від орієнтації переважно на Росію у міжнародних справах при тому, що модель розвитку країни, яку пропагують регіонами, по-суті є модифікацію російської. Партія та її лідери мають серйозні проблеми зі своїм міжнародним іміджем. Її політична історія накладає обмеження у завоюванні довіри в демократичній міжнародній спільноті. Водночас, прагматизація російської стратегії щодо України не дає цій політичній силі колишніх переваг перед конкурентами у помаранчевому таборі у питаннях відвоювання пільг від північного сусіда. Фактично під час виборчої кампанії партія була змушена розвести офіційну позицію і агітаційні гасла на надзвичайно велику відстань. Міжнародній спільноті загалом пропонувався збалансований підхід до співпраці на східному та західному векторах, для внутрішнього вжитку широко застосовувалися антизахідницькі гасла. Значно активізувалася діяльність, спрямована на перегляд законодавчої базу зовнішньої політики. Особливо це стосується питань співробітництва з НАТО. Непримиренні антизахідники з числа регіоналізм тут діяли паралельно з комуністами.  
     До показових законодавчих ініціатив зокрема належать Проекти Закону України «Про нейтральний, позаблоковий статус України» та «Про внесення змін до Закону України «Про основи національної безпеки України», розроблені депутатом від ПР, Проект Закону України «Про проголошення Україною постійно нейтрального, позаблокового статусу» запропонований депутатами комуністами, Проект Закону України «Про особливості вступу (приєднання) України до міждержавних організацій (союзів, блоків) військово-політичного характеру» ініційований одним з лідерів ПР Є.Кушнарьовим, Проекти Постанов Верховної Ради України «Про неприпустимість втягування України у військово-політичну конфронтацію з іншими державами» та «Про заборону допуску підрозділів збройних сил іноземних держав, що брали участь в окупації Югославії, Іраку, Афганістану, на територію України»14. Активність на цьому напрямі у 2006-му – на початку 2007 рр. не набула тих масштабів, що планувалися. Узгодженого варіанту «Засад зовнішньої політики» ані від антикризової коаліції, ані від ПР так і не було вироблено.  
     На парламентських виборах 2006 р. Партія регіонів зробила широкий крок на зустріч своїм виборцям, хоча й зберегла поле для маневрування, задекларувавши наступне: «Проведення політики добросусідства з усіма державами, які мають спільні кордони з Україною. Практичними справами, а не гаслами планомірно вести Україну до європейської інтеграції, за умов захисту національних інтересів України. Підтримка позаблокового статусу України. Проведення референдуму з питання вступу до НАТО»15. Далі зазначається: «Ми забезпечимо збалансовану зовнішню політику, де Східний (Росія та країни Сходу) і Західний (країни ЄС та США) напрями однаково значущі. Ми надаємо важливого значення участі України в ЄЕП, що розширить наші можливості у взаємному обміні товарами, капіталами й послугами на євразійському ринку»16. Тут бачимо спроби виправдатися, позначити знайомі для власного базового електорату орієнтири, підстави для створення коаліції з КПУ. Водночас, збережені можливості маневру, пошуку органічної довгострокової стратегії.
     У новій програмі партії, ухваленій у квітні 2008 р. зазначено: «Домінантою української зовнішньої політики має стати зміцнення та розгортання європейського потенціалу країни, інтенсифікація процесів євроінтеграції. При цьому історична та культурна близькість України та Росії обумовлюють роль нашої держави як найближчого стратегічного партнера Російської Федерації на заході, зацікавленого у спільному входженні наших країн до сучасного європейського економічного та культурного простору». «Партія підтримує подальший розвиток і оптимізацію співпраці України з НАТО задля повноцінного включення у систему європейської безпеки»17. Положення сформульовані збалансовано і, якщо вивести за дужки питання НАТО, можна стверджувати що регіонали беруть участь у консенсусі щодо ієрархізація відносин із Заходом і Росією: з першим інтеграція, з другою – співпраця. Водночас, існують вагомі обставини, що можуть залишити партію на позиціях, які не відповідають завданням зміцнення суб’єктності України в міжнародних відносинах. Передовсім це залежність від уподобань власного електорату.
     Певною мірою позначається обмеженість визнання, вади іміджу, який мають лідери партії на Заході. Приведемо слова Віктора Януковича з його виступу на ХІ з’їзді партії: «Події останнього часу підтвердили, що принципова позиція Партії регіонів у питаннях, які можуть вплинути на безпеку нашого північного сусіда, а значить – і України, зміцнили нашу підтримку в суспільстві»18. Надалі можна передбачати активну антинатовську позицію партії і взаємодію в цьому питанні з лівими. При цьому важко очікувати на їх конструктивну участь в дискусії щодо оптимізації стратегії забезпечення міжнародної безпеки держави, зокрема, про ризики сучасного стану та альтернативи позаблоковості.
     Решта з основних політичних гравців стали ініціаторами відходу України від ролі молодшого партнеру Росії і мають вже більш ніж трирічний досвід спроб змінити характер відносин з нею. За оцінками експертів (Табл. 1), найбільш помітними є зростання напруги і припинення зближення.  

Табл. 1. Охарактеризуйте якісний стан нинішніх відносин України з Росією19 (% по роках)

 
2004
2005
2006
2007
Асиметричне партнерство
47
42,2
51,0
63,8
Напруга
2
45,7
47,0
44,7
Сателітна залежність
34
33,6
25,5
31,9
Клієнт-патрональні відносини
23
-
11,7
23,4
Стагнація
2
29,3
5,9
19,1
Ворожнеча
2
5,2
9,8
10,6
Взаємозалежність
12
25,0
17,6
8,5
Зближення
49
6,9
23,5
6,4
Дистанціювання
5
50,0
5,9
6,4
Збереження статус-кво
10
12,1
3,9
6,4
Інтеграція
15
4,3
    0
4,2
Конкуренція, суперництво
7
38,8
15,7
4,2
Рівноправне партнерство
13
5,2
    0
2,1

     Ознак формування якісно нових засад («Збереження та зміцнення рівноправних і добросусідських відносин з Російською Федерацією», як позначено у коаліційній угоді про коаліційну угоду між Блокoм Юлии Тимошенко і НСНУ20) у двосторонніх стосунках не спостерігається. Очевидним є брак взаєморозуміння і довіри між керівниками двох країн після помаранчевої революції та зміни влади в Україні. Склалася ситуація, коли Президент Віктор Ющенко запропонував нову редакцію національних інтересів у стосунках з Росією, але, по-перше вони не набули загальнонаціональної підтримки, по-друге, не сприймаються Москвою. Сама Україна все ще не може досягти внутрішньої консолідації і достатньої самодостатності та дієздатності, аби ефективно проводити обраний зовнішньополітичний курс. Так само, Президенту не вдалося отримати стратегічну підтримку у західних союзників і зацікавити їх у співпраці з Україною в російському питанні. Цілком очевидно що й після пере форматування вищої влади в Москві Віктор Ющенко не може розраховувати на результативність свого підходу до відносин з Росією. Дається взнаки й його сприйняття як в Росії, так і східному та південному регіонах України політика, що орієнтується виключно на Захід. 
     В експертній доповіді «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році», яка має статус додатку до щорічного Послання Президента зазначається, що «Взаємовигідний збалансований розвиток усього спектра відносин з Росією» є одним з пріоритетів зовнішньої політики держави. Підкреслюється, що «ми маємо забезпечити позитивні зрушення в системі українсько-російських відносин з урахуванням активізації проголошеного нашою державою курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Тому, завдання нового етапу розвитку відносин України з Росією значно складніші й масштабніші ніж ті, що вирішувалися попередніми роками»21. У Зверненні до Верховної Ради питання стосунків з РФ не розкривається. Лише зазначено, що «На двосторонньому і багатосторонньому рівняхУкраїна і в подальшому буде використовувати потенціал стратегічного партнерства з Росією і підтримувати добрі, взаємовигідні відносини з іншими країнами-сусідами, бути присутньою там, де є наші політичні, економічні чи гуманітарні інтереси. Україна бере активну участь у підготовці міжнародно-правових документів, що формують правову базу ЄЕП, керуючись принципом різнорівневої та різношвидкісної інтеграції з урахуванням норм та стандартів СОТ та ЄС»22.
     Вже у 2008 р. в позиції Віктора Ющенка з’являються нові акценти. В «Посланні Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. 2008 рік» оприлюднене 16 травня 2008 р., містяться важливі орієнтири у питаннях стратегії стабілізації та підвищення самодостатності держави. В цьому документі Президент окремо підкреслив: «гарантую дотримання законодавчо визначеного зовнішньополітичного курсу України. Спроби ревізії – безперспективні. Відповідно до конституційних повноважень я буду послідовно забезпечувати єдність та цілісність зовнішньополітичної діяльності держави».
     Вперше гостро поставлене питання про гуманітарну захищеність країни. В посланні зазначено: «Наша найвища спільна місія, в якій суть національної ідеї, – відродження Української нації як єдиного і життєствердного організму, який охоплює весь наш народ, всіх громадян України незалежно від поглядів, походження і віри. На роки вперед перед нами стоїть історичне завдання – сформувати єдиний український гуманітарний простір. … На заміну ´малоросійству´ і хуторянству мають прийти цілісні національні культурні проекти і програми»23. У зовнішньополітичній сфері сформульована «середньострокова мета – прогрес курсу європейської і євроатлантичної інтеграції як показник і результат реальних змін в країні». Серед головних завдань на 2008 рік зазначені «гарантування гуманітарної та безпекової захищеності України» та «реалізація сталого зовнішньополітичного курсу». З конкретніших цілей, – «здійснення політики диверсифікації енергоресурсів та інтеграції об’єднаної енергетичної системи України до відповідної європейської зони». Стосунки з Росією інтерпретуються так само з урахуванням пріоритетності західного вектору: «Вкрай важливо зняти піну політизації з відносин України і Росії. Ми чітко підтверджуємо бажання розвивати дружні, вигідні і рівні взаємини. Поміж нами не існує проблем, які неможливо вирішити у зважений і практичний спосіб без недовіри і без упередженості. Упевнений, що Україна як повноцінний і повноправний учасник євроатлантичної спільноти націй завжди буде одним з надійніших партнерів Російської Федерації»24.
     Обраний Президентом Ющенко курс на завоювання геополітичної свободи, а отже виходу з-під домінуючого впливу Росії, не отримав достатньої внутрішньої підтримки. Очевидно, що він не міг швидко привести до успіху, тим більше, що не супроводжувався необхідними діями щодо реформування та перебудови економічної сфери і явно недостатньо враховував особливості партнера з яким доводиться мати справу. З огляду на необхідність шукати більш дієвих шляхів захисту національних інтересів у стосунках з Росією і консенсусу в цьому питанні всередині країни, більший потенціал має Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), основою якого є партія «Батьківщина».
     Із Програмних засад партії опрацьованих на старті президентських виборів 2004 р. бачимо, що в сфері зовнішньої політики і оборони принципові позиції партії полягають у пріоритетному й ефективному забезпеченні захисту стратегічних національних інтересів і безпеки України: економічної, інформаційної, екологічної. Вона виступає за проведення дієвої політики міжнародної інтеграції в європейські і світові структури, рівноправного співробітництва як на глобальному, так і регіональному рівнях. Головна мета такої політики захист суверенної державності, національних інтересів і успішний конкурентноздатний розвиток країни. Партія виступає за послідовну й ефективну політику економізації всієї зов­нішньополітичної діяльності. У 2006 р. до передвиборної програми були включені такі положення: «Гармонійна зовнішня політика. Визначимо чіткі національні пріоритети України та захистимо їх на всіх рівнях. Зовнішня політика буде здійснюватися в ім’я своєї нації, на основі мирних, рівноправних, взаємовигідних, економічних стосунків з усіма державами, з якими Україна має спільні інтереси»25.
     Детальніше бачення БЮТ розбудови стосунків з Росією викладене в спеціальному розділі «Україна в глобальному світі» програми «Український прорив», оприлюдненому напередодні вересневих парламентських виборів 2007 р. «Відносини з Росією – занадто важливі для безпеки та процвітання всіх нас, щоб розвивати їх ситуативно. Ми переглянемо наші відносини з Росією на підставі взаємоповаги та взаємного співробітництва. Росія – важливий стратегічний економічний партнер, і економічні й культурні зв'язки будуть заохочені й розвинені. Сьогодні стратегічне завдання, яке стоїть перед лідерами Росії та України, полягає у тому, щоб гарантувати, що поточні зміни продовжувались належним, мирним і, що найголовніше, взаємовигідним чином. Гри в піддавки не буде. Росії та Україні потрібно знайти схожу практичну покрокову схему покращення тих особливих зв’язків, які існують між росіянами та українцями. Сьогодні жодна держава не може накласти вето на європейське майбутнє будь-якої іншої держави. Якщо лідери Росії та України зможуть застосувати таке розуміння до управління двосторонніми відносинами, як би важко це іноді не здавалося, ми забезпечимо нову основу близьких відносин, які матеріально і духовно збагатять народи наших країн»26.
     Відносно більша перспективність підходу БЮТ до російського питання пов’язана з тим, що Юлія Тимошенко, має успіх в західних столицях не менший, ніж Віктор Ющенко, але при цьому не має нездоланих перешкод, аби досягати домовленостей в Москві. Вона також виглядає переконливіше за Віктора Януковича як лідер, налаштований захищати державні інтереси. Своєрідну збалансованість її інтерпретації зовнішньополітичних пріоритетів надає «спокійне» ставлення до євроатлантичної інтеграції. Тимошенко заявляє, що «цілісність країни, єдність народу, спокій людей та гармонія понад усе, тому люди повинні знати, що настільки важливе рішення як вступ до НАТО влада не ухвалить, не порадившись з ними, і, коли це питання постане на порядок денний, народ скаже своє остаточне слово на всеукраїнському референдумі»27. Водночас, лідер БЮТ претендує на підсилення міжнародної суб’єктності держави, вона заявляє: «Я хочу, щоб світ і Росія звикли до того, що Україна – незалежна сильна країна, яка буде відігравати і вже відіграє значиму геополітичну роль в регіоні". Вона заперечує право вето Росії на приєднання України до НАТО. Я можу абсолютно чітко сказати: жодна країна не може мати право вето на обрання Україною системи колективної безпеки. І хочу, щоб жодна країна таке право вето не застосовувала»28.
     Наразі БЮТ воліє зосередитись на тактичних і, передовсім економічних питаннях29. І справа, скоріше за все не в тому, що такими є повноваження уряду; Юлія Тимошенко поки не може запропонувати або вважає за недоцільне відкрито проголосити власне бачення стосунків з Росією на стратегічну перспективу, тобто з урахуванням офіційних інтеграційних планів. Очевидно, що Україна сама потребує переформатування влади, аби питання про зміст і ресурси захисту національних інтересів було прояснене. Констатуємо, що програмні положення БЮТ щодо питань зовнішньої політики на даному етапі є найбільш системними і конкретними.
     Залишається отримати підтвердження того, що тут має місце не тільки пошук ширшої суспільної підтримки, а й формалізація цінностей та цілей, які не підпадають під дію політичної кон’юнктури. Ще складніше сподіватися на те, що найближчим часом провідні політичні сили досягнуть консенсусу, щодо зовнішньополітичних пріоритетів, знайдуть формулу взаємодії на основі патріотизму та демократичних цінностей. І не надто ризикуватиме той, хто спрогнозує затягування періоду формування в Україні власне державницької еліти, спроможної відповісти на виклики часу, зокрема, на російське питання.   


1 http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/printblob?pf7171=11&kodvib=600
2 http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001
3 Там само.
4 http://www.kpu.net.ua/program/
5 http://www.cvk.gov.ua/pls/vp1999/webproc0
6 http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011
7 Див.: Резолюция Исполкома Совета СКП-КПСС «О совместной борьбе коммунистических партий с антикоммунизмом и за повышение активности масс при проведении протестных акций и выборных кампаний», (Москва, 22 апреля 2006 года).
8 Право вибору: політичні партії та виборчі блоки. Вибори до Верховної Ради України 1998. – С. 39-41.
9 http://www.cvk.gov.ua/pls/vd2002/printblob?pf7171=140&kodvib=400
10 http://www.kpu.net.ua/elections/
11 http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/3/75350.htm
12 http://www.cvk.gov.ua/pls/vd2002/printblob?pf7171=195&kodvib=400
13 http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011
14 Див. матеріали комітетів Верховної Ради України у закордонних справах та з питань національної безпеки та оборони: http://www.rada.gov.ua/
15 http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/printblob?pf7171=4&kodvib=600
16 http://www.partyofregions.org.ua/pr-east-west/46b4844cddc5c/
17 http://www.partyofregions.org.ua/meet/program/
18 http://www.partyofregions.org.ua/pr-east-west/4559abe3c46ab/
19 Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України: www.cpcfpu.org.ua Зведені дані опутування експертів у галузі зовнішньої та безпекової політики України, її міжнародного становища. Експерти могли обирати до трьох варіантів відповіді.
20 http://www.razom.org.ua/docs/ugoda.doc
21 Доповідь «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році». Київ 2006. Підготовлена в рамках виконання Розпорядження Президента України від 19 липня 2005 року № 1122/2005-рп «Про підготовку щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України» Вказана праця, - С.138.
22 http://www.president.gov.ua/news/data/11_6001.html
23 Голос України, 16 травня 2008 р.
24 Там само.
25 http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/printblob?pf7171=23&kodvib=600
26 http://www.kraina.org.ua/index.php?pageid=16
27 http://www.pravda.com.ua/news/2008/1/19/70014.htm
28 http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/16/74757.htm
29 Див. матеріали третього засідання Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-Російської міждержавної Комісії. 28 квітня 2008 року, м. Київ:  http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/29/75296.htm

Print version
EMAIL
ARCHIVE
2017  1 2 3 4
2016  1 2 3 4
2015  1 2 3 4
2014  1 2 3 4
2013  1 2 3 4
2012  1 2 3 4
2011  1 2 3 4
2010  1 2 3 4
2009  1 2 3 4
2008  1 2 3 4
2007  1 2 3 4
2006  1 2 3 4
2005  1 2 3 4
2004  1 2 3 4
2003  1 2 3 4
2002  1 2 3 4
2001  1 2 3 4

SEARCH
NEWSLETTER

mail
www.jota.cz
www.telekritika.ua www.amo.cz
RSS
  © 2008-2017
Russkii Vopros
Created by b23
Valid XHTML 1.0 Transitional
Valid CSS 3.0
MORE Russkii Vopros

About us
For authors
UPDATES

Sign up to stay informed.Get on the mailing list.