ISSUE 4-2016
INTERVIEW
Роман Темников
STUDIES
Haji Gasimov Отар Довженко
RUSSIA AND AZERBAIJAN
Рафик Исмаилов Эльхан Шахиноглу
OUR ANALYSES
Евгений Магда
REVIEW
Jamil Hasanli
APROPOS
Богдана Костюк


Disclaimer: The views and opinions expressed in the articles and/or discussions are those of the respective authors and do not necessarily reflect the official views or positions of the publisher.

TOPlist
REVIEW
З «КРАЇНИ МРІЙ» ДО УКРАЇНИ
By Bogdana Kostyuk | Journalist, Ukraine | Issue 4, 2016

«Залишити, покинути усе,
Не захлинутись божевільним світом.
А легко, ледь торкаючись землі,
Крізь молоко розлитого туману
Побігти по заплутаних стежках,
Через кущі бузку і барбарису.
І там, у зачарованім раю,
Побачити, як тануть срібні зорі,
Почути, як співа досвітній птах,
Відчути на ногах росу холодну...
І пити, наче воду із струмка,
Солодке, свіже і п
янке повітря
Й напившись цим повітрям досхочу,
Побачити, як сонце золотеє
Встає собі над грішним, давнім світом!»

(Музична група «Мандри» - вступ до диску «Мандри у Країні Мрій»).

     Міжнародний фестиваль етнічної і world музики «Країна мрій» справді розпочався з мрії. Принаймні, так стверджує його ініціатор – відомий музикант і композитор, засновник групи «ВВ» («Воплі Відоплясова») Олег Скрипка. Нині – через пять років після проведення першого фестивалю – О. Скрипка згадує: «Моя дружина Наталка – етнограф, вона часто мені давала послухати старі народні пісні, записані у фольклорних експедиціях. Ті, що їх співають старенькі дідусі – бабусі у селах, і вже ідуть з життя ці народні виконавці, і як вони ніхто тепер не співає. А втрачати ці музичні скарби не хочеться! Бо ж то фактично вся історія України, українського народу у вигляді музичних народних циклів, це обрядові пісні, це музичні легенди і казки. І я поміркував, з родиною і колегами порадився – а чому би не зібрати у Києві народних музикантів, співаків і майстрів, і не лише з різних куточків України, а і з сусідніх держав? Тим більше, що це для дуже багатьох українців стало би справжнім відкриттям і власної музичної скарбниці, і стародавніх культурних традицій та зв‘язків і поміж різними народностями у межах однієї країни, і поміж різними регіонами однієї держави, і поміж країнами».
     Наталка Скрипка продовжує: «Розробили бізнес – план, порадилися з етнографами, музикантами, майстрами народної творчості, паралельно шукали спонсорів. Поволі процес рухався, бізнес – план наповнювався конкретними пропозиціями і прізвищами, уже ми уявляли, як буде виглядати фестиваль, уже і місце знали, - Співоче поле у Києві».
І спекотного липня 2004 року на Співочому полі зібрались виконавці народної музики з України, Білорусії, Польщі, Франції. При цьому, за закликом організаторів, глядачам і слухачам фестивального репертуару було рекомендовано приходити на події «Країни мрій» у народному вбранні, тож київськими вулицями у напрямку Співочого поля крокували сотні людей у вишиванках, або ж у вбранні з етнічними мотивами. Довкола Співочого поля – власне, центральної сцени фестивалю – розташувались і Танцювальна сцена, і Алея майстрів, і Кобзарська сцена, і Дитячий куточок. Тобто, паралельно з музичною частиною, відбувався і неповторний процес «занурення» у народне мистецтво: хочете – купляєте традиційну українську ляльку - «мотанку» з льняного полотна, або ж керамічну вазу для квітів – а якщо бажаєте, стаєте поруч з гончарем і на гончарному крузі своїми руками ліпите вазу чи блюдо. Етнограф Олексій Доля вважає: «Знаєте, коли людина власними руками робить щось – чи глиняну посудину, чи металеву підкову, - вона поринає у творчість. Вона долучається до творчого процесу, перевтілюється у митця, і у неї виникає бажання з
ясувати, звідки ідуть початки саме цього конкретного мистецтва, гончарного чи ковальського. Звідси з‘являється потяг до пізнання традиції у мистецтві і ремісництві, а відтак і до вивчення українських традицій у цілому». О. Доля каже, що щороку кількість народних митців (ремісників), які воліють працювати на Алеї майстрів під час фестивалю, зростає майже у геометричній прогресії. І це при тому, що довжина алеї і відповідно кількість місць обмежені...
     Так само, щороку зростає кількість співаків і музикантів, які хочуть виступити на «Країні мрій». Лідер групи «Мандри» Фома (Сергій Фоменко) це пояснює просто: «По-перше, це престижно, адже за 5 років існування фестиваль перетворився на найпотужніше музичне явище Східної Європи у царині world & ethnic music. По-друге, зростає рівень майстерності виконавців: до народних колективів долучаються професіонали, музиканти й співаки з консерваторською освітою. Ну і по-третє, не лише в Україні, але і по цілій Європі глобалізація викликала мистецьку протидію: потяг до коріння, до народних традицій. Пошуки етнічного струму у музиці притаманні багатьом музичним колективам і виконавцям з різних європейських країн». Співаки з хору народної музики «Щедрик» (Львів) - учасники багатьох міжнародних конкурсів і фестивалів, гості другої «Країни мрій» - вважають: «Фестиваль у Києві – це символ пробудження українськості. Так, поза сценою не всі виконавці розмовляють українською мовою, серед народних майстрів теж чимало тих, хто звично спілкується російською, але ці люди сприяють відродженню, розвитку і популяризації багатонаціонального мистецтва України». На четвертому фестивалі «Країна мрій» на Алеї майстрів чи не найбільше відвідувачів зібрала експозиція Центру народного мистецтва кримських татар – кераміка, біжутерія, килими, вироби з металу. Для більшості учасників і гостей фестивалю це стало відкриттям незнаної раніше культури – кримськотатарської. І культура ця чудово доповнила мистецьку мапу України.
     Варто зазначити, що, якщо кількість учасників, гостей і відвідувачів фестивалю зростає щороку - кількість чиновників від культури і чільних політиків на фестивалі зменшується. І якщо перша «Країна мрій» 2004 року, напередодні Президентських виборів, що скінчились Помаранчевою революцією, зібрала довкола Співочого поля чи не всю тодішню політичну опозицію на чолі з Віктором Ющенком, - то на фестивалі 2008 року політиків та інших VIP персон українські журналісти не помітили. О. Скрипка пояснює це наступним чином: «Для наших державних діячів і політиків, включно з тими, хто за функціональними обов‘язками та посадою має впроваджувати культурну стратегію держави, за духом ближчі виконавці української поп музики і ті співаки, які їздять на конкурси Євробачення. У тих і тих народна музика починається з «Несе Галя воду...», а закінчується - «Ми весело співаєм!» (це наведено слова з народної пісні і з пісні у виконанні Вєрки Сердючки). На думку О. Скрипки, справжня обрядова і традиційна народна музика значно глибша, «і скелю рве, і душу ятрить». Зрозуміти це здатен не кожен, адже більшість сучасного політичного Олімпу України – вихованці або послідовники радянської «чиновницької школи», з її «єдиним і неподільним радянським народом». І чимало політиків нині лише легенько торкаються до культури і мистецьких традицій України, - зауважує О. Скрипка, і додає: «Для мене головне те, що приходить молодь, приходять люди різних поколінь: старші люди приводять дітей та онуків, прищеплюють їм повагу до України. Саме цим дітям і підліткам, цій молоді будувати у недалекому майбутньому українську державу – тож наш фестиваль у першу чергу розрахований на них. Спілкуватися з людьми учорашнього дня не так уже і приємно, а от від молоді просто йде шалена позитивна енергетика!».
     Мистецтвознавці вважають, що усі 5 фестивалів «Країна мрій» у Києві для дуже багатьох учасників перетворились на своєрідну школу професії: адже молоді виконавці мали змогу повчитись у старших майстрів пісні, поповнити репертуар, обмінятися репертуаром з колегами. «На фестивалі відсутня конкуренція, ми робимо спільну справу – співами, музикою несемо людям живе народне слово і народну пісню. Ми ділимося досвідом, вивчаємо нові пісні і створюємо унікальні музичні та мистецькі композиції тут же на сцені», - розповідає Сергій Фоменко. Весною цього року, Сергій та його команда – гурт «Мандри» - з ініціативи міжнародного благодійного фонду Open Ukraine виступив у Косовому перед українськими бійцями міжнародних миротворчих сил, ставши своєрідними «музичними посланцями України і «Країни мрій».
     С. Фоменко розповідає: «Українці запросили колег-вояків з інших країн, які перебувають у Косові, це була перша у моєму житті, так би мовити, абсолютно чоловіча аудиторія. І співали ми їм наших козацьких пісень і балад, і я себе відчув таким собі сучасним козаком Мамаєм – тим, що збирає народні пісні і сам пісні пише, про життя козацьке і долю українську... І ті всі вояки мене розуміли, настрій пісень розуміли і мої власні емоції. Дуже гарно було! Музика, особливо народна, є чудовим послом України, я у цьому на особистому досвіді переконався». Серед пісень, який у Косові виконували «Мандри», були і ті, які музиканти вивчили під час фестивалів «Країна мрій», спілкуючись з однодумцями і колегами.
     А ще фестиваль «Країна мрій» - це мистецька передумова до формування національної об‘єднавчої ідеї, - переконаний київський історик Ігор Гирич: «З народної музики, з народної пісні і народної казки починається осягнення людиною своєї національної ідентичності, бачення світу через національне «я». Починається зацікавлення у історії власного роду і своєї країни. Без цього національну ідею виробити важко, і не менш важко об‘єднати українців, які – так склалося історично – проживали на територіях різних імперій. А з іншого боку, для знайомства з національним «я» має з‘явитися внутрішня потреба, як для формуванні і промоції національної ідеї має бути внутрішня потреба і окремої особистості, і цілого суспільства, і влади. Це тривалий процес, але він все-таки починається з відродження традицій та їхньої трансформації відповідно до вимог сучасності».
     Справді, серед учасників фестивалю – музичні групи і виконавці традиційних народних та обрядових пісень з різних куточків України, майстри – вишивальниці з Карпатського регіону і з Полтавщини, ковалі з Київщини і Донеччини, одеські і сумські гончарі. Вони вважають, що саме відродження традиційних мистецтв і їхня «реконструкція» до сучасних традицій, можливості вписати свою сторінку у загальноукраїнську культуру і у культурний, мистецький простір Європи. Експерт Швейцарської культурної програми Матті Штрауб працює в Україні для європейського культурного проекту «Модель 21», мета якого – відродження і розвиток місцевих громад малих міст за рахунок впровадження проектів у галузі культури і туризму; про фестиваль «Країна мрій» пан Штрауб каже: «Для маленького міста, в якому життя за радянської доби залежало від економічних замовлень з центру, або ж усі працювали на котромусь підприємстві, яке з відновленням Україною Незалежності зачинилось. І люди почали роз’їжджатись по різних усюдах, шукати працю деінде, і у підсумку - містечка поволі деградують, громади розпадаються. Варіант для громади такого напівживого містечка – розвиток традиційних ремесел, або ж виробництво якихось традиційних для даного регіону (району) предметів побуту, і продаж цих виробів на різноманітних ярмарках, фестивалях, тощо. Тож ініційований Олегом Скрипкою фестиваль – це також допомога місцевим громадам, сприяння розвиткові місцевої ініціативи і самоврядування, поступове відродження малого міста. Власне, тут насправді немає нічого нового – подібним шляхом успішно ідуть малі міста Східної Європи, Балтії, Балканського півострова. На фестивалі митці почувають свою приналежність до Великого Мистецтва, до рідної культури і до мистецтва Європи, а вдома їх розповіді про перебіг подій у «Країні мрій» надихають їхніх родичів чи друзів долучитись до ремесла, а відтак забезпечується роботою більша кількість людей».
     Фестивалю «Країна мрій» притаманна певна сезонність, характерна для української мистецької обрядової традиції. Різдвяні Вечорниці – Баба Маланка – стрітення весни – Великодні дива – і апогеєм є сама «Країна мрій» на середину літа, на ще язичницьке свято Івана Купала. Цього року, окрім уже традиційних зимових Вечорниць, на самому початку травня Олег Скрипка ініціював Парад вишиванок. У Києві зібрались і вишивальниці, і музиканти, і тисячі пересічних українців – усі у вишиванках, традиційному українському одягу. Найбільше клопотів, окрім самого О. Скрипки та його команди, мали журналісти, яким довелося побігати поміж люди, аби сфотографувати максимум розмаїття вишиванок! Розповідає Юрко Зелений – прес-секретар «Країни мрій»: «Для мене однаково важливі усі етапи фестивалю – зимові Вечорниці, Весняні дійства, літній кількаденний музичний та ремісницький марафон на київському Співочому полі. Оскільки ідеться про відновлення традицій, притаманних Україні, за нинішніх умов глобалізації, пошуку Україною свого національного ego, роз‘єднаності окремих регіонів країни. Подібне відбувається у багатьох державах, де люди зрозуміли: час подбати про збереження своєї культури, своїх мистецьких традицій, щоб їх не поглинула масова американська чи поп культура. Недарма у Франції та Польщі фестивалі, подібні «Країні мрій», мають потужну підтримку з боку держави, а у країнах Балтії неможливо уявити літній сезон без фольклорних фестивалів чи конкурсів традиційної музики. І це нормально, як нормальна підтримка з боку російської влади фестивалів російської мови, розвитку національного музичного і кіномистецтва, як презентації російських народних ремесел. Бо якщо людина не відчуває своєї національної приналежності, не знає традицій свого народу – вона виростає безбатьченком з точки зору громадянської позиції і підтримки своєї Вітчизни».
     Якщо знову звернутись до історії, то, за словами І. Гирича, «якраз історія України доводила неодноразово, наскільки трагічно закінчувались для неї відсутність патріотичного виховання та освіти, цькування етнографів та істориків. Розстріл у 1937 – 1938 роках кращих представників української інтелігенції досі дається взнаки: нинішні покоління відчули брак знань про історію України, про українську мову і літературу, культуру і мистецтво. У наші дні ми по крихітних деталях збираємо «картинки» з минувщини, і – хоч як не дивно це звучить – ініційований Олегом Скрипкою фестиваль допомагає науці. Етнографи, історики, музикознавці отримали можливість, не виїжджаючи з Києва, збирати народні пісні і досліджувати народні ремесла, спілкуватися з їхніми виконавцями і творцями. Таким чином, ми поповнюємо наші скарбнички і маємо нові можливості для досліджень...».
     Отже, фестиваль «Країна мрій» став у пригоді усім, кого цікавить українське минуле, хто творить її сьогодення і кому небайдуже її майбутнє. Таких людей щороку більшає, фестиваль розширюється – і географічно, і програмно, і емоційно. Цього року, на фестивалі уперше з‘явилась Алея письменників, які спілкувалися з численною публікою, презентували свої нові книги і зробили висновок: «Країна мрій у Києві – це чудово, але давайте перетворювати у неї всю Україну!». Завдання не легке, але реальне для виконання, - погоджуються організатори фестивалю.

Print version
EMAIL
ARCHIVE
2016  1 2 3 4
2015  1 2 3 4
2014  1 2 3 4
2013  1 2 3 4
2012  1 2 3 4
2011  1 2 3 4
2010  1 2 3 4
2009  1 2 3 4
2008  1 2 3 4
2007  1 2 3 4
2006  1 2 3 4
2005  1 2 3 4
2004  1 2 3 4
2003  1 2 3 4
2002  1 2 3 4
2001  1 2 3 4

SEARCH
NEWSLETTER

mail
www.jota.cz
www.telekritika.ua www.amo.cz
RSS
  © 2008-2017
Russkii Vopros
Created by b23
Valid XHTML 1.0 Transitional
Valid CSS 3.0
MORE Russkii Vopros

About us
For authors
UPDATES

Sign up to stay informed.Get on the mailing list.