ISSUE 3-2017
INTERVIEW
STUDIES
Bogdan Oleksyuk Михаил Ведерников Шалала Маммадова Martin Slavik
OUR ANALYSES
Martin Svárovský Роман Темников
REVIEW
Лала Гусейнова
APROPOS
Ондржей Соукуп Игорь Яковенко


Disclaimer: The views and opinions expressed in the articles and/or discussions are those of the respective authors and do not necessarily reflect the official views or positions of the publisher.

TOPlist
OUR ANALYSES
УКРАЇНА ТА МОЛДОВА: ПОСТРАДЯНСЬКІ РЕАЛІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ІНТЕР’ЄРІ
By Oleksandr Sushko | Director, Center for Peace, Conversion and Foreign Policy of Ukraine, Ukraine | Issue 3, 2017

     В середині 2004 рокі відносини між Україною та Молдовою набули безпрецедентної напруги. Через загострення ситуації навколо сепаратистської Придністровської Молдавської Республіки Україна знову виявилася втягнутою в цей “заморожений конфлікт”, який понад десятиліття є чинником нестабільності в цій частині Європи. Позиція України стосовно цього конфлікту і шляхів його розв’язання визначається декількома різноспрямованими факторами, що роблять позицію Києва і суперечливою, і вразливою. Основною генетичною проблемою українсько-молдовських відносин є домінування успадкованих від радянських часів методів ведення політики, в тому числі й на двосторонньому рівні. Станом на осінь 2004 р. проміжним результатом конфлікту стало подальше погіршення відносин між Україною та Республікою Молдова.
     Подібність і відміннсть міжнародного становища України та Молдови визначається історичними, географічними, суспільно-політичними факторами, станом економіки та змістом відносин із провідними міжнародними акторами регіону – Європейським Союзом, НАТО, Російською Федерацією.

Спільне:

  • Україна та Молдова належать до лише трьох країн СНД (третьою є Грузія), які офіційно проголосили мету стати у майбутньому членами Європейського Союзу. Цим ці дві країни декларують відмінність своїх стратегічних пріоритетів від тих, що визначили для себе, приміром, Російська Федерація та Білорусь. Обидві країни протягом тривалого часу (поки що безуспішно) домагаються від ЄС визнати перспективу членства в цій організації.
  • Україна та Модова належать до найбідніших краї Європи. За рівнем ВВП та доходів на душу населення Молдова посідає останнє місце у Європі, Україна – передостаннє.
  • Обидві країни із застереженями сприймають інтеграційні процеси в СНД. Зокрема, ані Україна, ані Молдова не входять до Договору про колективну безпеку СНД (“Ташкентського пакту”), та Євразійського економічного співтовариства, обмежуючись статусом спостерігачів у останньому.
  • Обидві країни зіткнулись із подібними проблемами посткомуністичних трансформацій: незавершеністю демократичних та ринкових реформ, високим рівнем корупції, проблемами з реалізацією прав і свобод громадян.
  • Україна та Молдова є фундаторами ГУУАМ, але через дефіцит конструктивного лідерства Києва та зацікавленості Кишинева дане об’єднання перебуває в стагнації.
  • Обидві країни належать до групи “нових сусідів ЄС”, стосовно яких з боку Євросоюзу застосовується “Європейська політика сусідства” (ЄПС). І Україна, і Молдова неодноразово висловлювали скепсис щодо адекватності ЄПС своїм очікуванням, однак, на відміну від Росії, все ж узяли участь у розробці Планів дій в рамках ЄПС. Обидві держави оголосили про завершення переговорного процесу щодо тексту Планів дій.

Відмінне:

  • Україна та Молдова відносяться до різних “вагових категорій”. Молдова - типова мала держава із обмеженим колом ресурсів та можливостей. Україна належить до групи європейських середніх держав із відповідними потенціалами, що можуть бути у повній мірі реалізовані у випадку успішного завершення трансформаційних процесів.
  • Україні вдалося забезпечити суверенітет і територіальну цілісність у повному обсязі, тоді як Молдова має проблему Придністров’я – сепаратистської квазі-держави, яка де-факто контролює біля 20% території Молдови і понад 50% її промислового потенціалу.
  • Конституція Молдови містить норму про те, що Молдова – нейтральна держава, що обмежує простір для маневру і не дає можливості поставити питання про вступ до НАТО.
  • Молдова включена до Пакту Стабільності – програми Європейського Союзу для країн Південно-Східної Європи, на відміну від України
  • Україна – індустріальна держава, промисловість формує абсолютну більшість національного ВВП, продукція промислового виробництва – основна стаття експорту, тоді як Молдова – аграрна країна.
  • Молдова – єдина в СНД парламентарна система. За Конституцією і президент, і уряд обирається парламентом, що обирається за пропорційною системою. Україна – президентсько-парламентська система з виразними авторитарними тенденціями.
  • Молдова більш вибірково, аніж Україна, ставиться до інтеграційних проектів в СНД, зокрема, не входить до Єдиного економічного простору (ЄЕП) Росії, України, Білорусі та Казахстану.

     Україна та Молдова – є природніми союзниками, що мають спільні інтереси та стратегічні орієнтири. Однак, ця об’єктивна спільність не використовується сторонами як фундамент для побудови зрілих партнерських відносин. Якість українсько-молдавських стосунків не може бути визнана задовільною. Історія двосторонніх стосунків після здобуття незалежності – це радше історія втрачених можливостей, аніж позитивний приклад співробітництва країн зі спільними інтересами.
     Останній рік лише додав негативного досвіду у відносини Києва та Кишинева. Країни не створили атмосфери конструктивного діалогу з принципово важливих питань. Політична дистанція між Києвом та Кишиневом продовжувала нарощуватися. Підсумок невтішний – жодна з країн не наблизилась до вирішення важливих питань на свою користь. Атмосфера недовіри й взаємних докорів стала препоною для діалогу навіть у тих питаннях, щодо яких раніше було досягнуто консенсусу. Спілкування сторін нагадує діалог глухих і ображених.
     Прикладом тому може слугувати останні публічні докори з боку президента Кучми прем’єр-мінстру Молдови Тарлєву під час саміту СНД в Астані 15 вересня 2004 року, коли український лідер публічно звинуватив керівництво Молдови у небажанні слідувати російському плану врегулювання придністровської проблеми (так званому меморандуму Козака). На тому ж саміті саме позиція українського президента завадила постановці питання Придністров’я в офіційний порядок денний саміту СНД. Спроба порушити питання про зміну формату переговорів щодо Придністров’я (Молдова важає існуючий формат “четвірки” – Молдова, Україна, Росія, ОБСЄ неефективним і таким, що вичерпав себе) викликала гостру критику знову ж таки, з боку президента Кучми.
     Нині Київ та Кишинів стоять перед потребою кардинально переглянути не лише зміст, але і тональність діалогу.

Основні проблеми політики України стосовно Молдови

  1. Надмірна терпимість до існуючого режиму Тирасполя, готовність йди на значні поступки, що можуть сприйматися ззовні як квазі-визнаня легітимності придністровського режиму.
  2. Перебування політики України у фарватері російського курсу. Підтримка будь-яких російських ініціатив без їх глибокого аналізу.
  3. Брак самостійних ініціатив, базованих на принципах міжнародного права
  4. Дефіцит лідерства європейського типу.

Основні проблеми політики Молдови стосовно України

  1. Схильність до імпульсивних та непослідовних дій
  2. Нездатність зацікавити Україну у проведенні про-молдовської політики замість про-тираспольської чи про-російської.
  3. Нездатність сформувати про-молдовське лобі у Києві, яке б було ефективнішим за про-тираспольське лобі.
  4. Відкрита або латентна підтримка Румунії у всіх українсько-румунських дискусіях, зокрема, стосовно гирла Дунаю чи шельфу острова Зміїний.
  5. Неефективність використання існуючих багатосторонніх форматів, таких як СНД та ГУУАМ.

Україна та Молдова в “пострадянських” форматах
     Україна та Республіка Молдова є фундаторами Співдружності незалежних держав і спільно беруть участь у діяльності усіх статутних органів СНД. В той же час обидві країни вибірково ставляться до ініціатив та проектів, що реалізуються в рамках Співдружності. Зокрема, ані Україна, ані Молдова не є учасниками Договору про колективну безпеку СНД (“Ташкентського пакту”), який, за задумом його російських ініціаторів, мав стати альтернативою НАТО на пострадянському просторі.
     Україна та Молдова не брали участь у створенні Митного союзу (1997), пізніше перетвореного у Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС). З травня 2002 року обидві країни стали (і залишаються єдиними) спостерігачами в ЄврАзЕС.
     Відмінність у підходах обох держав до співпраці в рамках пострадянських струкутр стала виразно проявлятись з 2001 року, коли Україна на чолі з президентом Кучмою розпочала виразний дрейф в бік Росії, шукаючи там опору проектові авторитарно-корпоративної держави, а “комуністична” Молдова, розчарувавшись у політиці Росії стосовно придністровської проблеми, почала політику ситуативного зближення з Європейським Союзом. Молдова не приєдналася до проекту Єдиного економічного простору, угоду про створення якого підписали президенти Росії, України, білорусі та Казахстану у Вересні 2003 року.
     Після приходу до влади в Молдові (2000) Комуністичної партії на чолі з Владіміром Вороніним офіційний Кишинів зробив було спробу зробити СНД пріоритетом зовнішньої політики (як і обіцяв під час виборчої кампанії Воронін), однак виявилось, що простір для маневру, на який може розраховувати Молдова в рамках СНД, є замалим. Уміла гра керівництва Придністров’я як у Києві, так і у Москві спричинила появу у двох ключових “центрах” СНД потужного про-тираспольського лобі, яке виявилося зацікавленим у збереженні статус-кво на невизначену перспективу. Емісарам Смірнова вдалося переконати як Київ, так і Москву, у необхідності фіксації принаймні квазі-незалежності Тирасполя через федералізацію (а фактично конфедералізацію) Молдови. Еліти Москви та Києва, що підтримують (на відміну від усіх інших країн) регулярний діалог з режимом Смірнова, отримали чіткий сигнал від про конфедерацію як єдино можливу форму політичного врегулювання. Меморандум Козака від листопада 2003 року виявився спробою реалізації саме такого сценарію. Спроби контрігри воронінської Молдови на російському та українському “полях” виявились малоефективними. В результаті в Кишиневі утвердилися в думці, що як Київ, так і Москва свідомо підігрують придністровському режиму, виступаючи “гарантами” збереження того стану речей в регіоні, який є вигідним режиму Смірнова.
     Показово, що внаслідок вищеозначеного в Молдові спостерігається паралельне наростання антиросійських і антиукраїнських настроїв. І Росія, і Україна все частіше сприймаються, особливо в опозиційних колах Молдови, як носії імперського, недружнього начала, що сповідують пострадянський, не-європейський тип ведення зовнішньої політики.
     Отже, участь України та Молдови у пострадянських форматах не призвело ані до врегулювання Придністровського конфлікту, ані до вирішення інших проблем двосторонніх відносин.

Рекомендації:
     Відносини України та Молдови мають бути покладені в ширший європейський контекст. Двостороння співпраця має отримати надійний внутрішній сртижень у вигляді спільних стратегічного пріоритету: інтеграції в Європейський Союз.
     
     Проблема Придністров’я може бути ефективно вирішена тільки в рамках спеціальної програми поступової інтеграції до ЄС, подібної до тої, що застосовується нині стосовно країн Західних Балкан. Європейська інтеграція як альтернатива сепаратизму може стати проектом, що замінить в суспільній свідомості ідеологічні засади, на яких тримається режим Тирасполя.
     
     Найбільш ефективним способом засвідчити спільну політичну волю в контексті процесу європейської інтеграції міг би стати спільний (України та ЄС) проект врегулювання придністровської проблеми, який би виходив з необхідності як закріпити суверенітет Молдови над усією її територією, так і забезпечити весь комплекс прав і свобод національних меншин, що проживають у Придністров’ї.
     
     Україна та Молдова можуть запропонувати Польщі та Румунії виступити з чотиристоронньою ініціативою, суть якої полягала б у визнанні перспективи членства України та Молдови в Європейському Союзі. Польща та Румунія мали б задекларувати готовність надавати всебічну підтримку процесові поступової інтеграції цих країн до ЄС (виступити країнами-гарантами), Україна та Молдова - прийняти симетричну програму дій, яка б передбачала, зокрема, двостороннє співробітництво з метою оптимізації європейської політики цих країн.

Print version
EMAIL
ARCHIVE
2017  1 2 3 4
2016  1 2 3 4
2015  1 2 3 4
2014  1 2 3 4
2013  1 2 3 4
2012  1 2 3 4
2011  1 2 3 4
2010  1 2 3 4
2009  1 2 3 4
2008  1 2 3 4
2007  1 2 3 4
2006  1 2 3 4
2005  1 2 3 4
2004  1 2 3 4
2003  1 2 3 4
2002  1 2 3 4
2001  1 2 3 4

SEARCH
NEWSLETTER

mail
www.jota.cz
www.telekritika.ua www.amo.cz
RSS
  © 2008-2017
Russkii Vopros
Created by b23
Valid XHTML 1.0 Transitional
Valid CSS 3.0
MORE Russkii Vopros

About us
For authors
UPDATES

Sign up to stay informed.Get on the mailing list.